Есе

Ніхто тобі не друг,

Ніхто тобі не ворог.

Але кожна людина – учитель!

Учитель….
     Здавалося б таке просте, таке звичне, легке для сприйняття слово. В той же час воно містить стільки поваги, розуму, мудрості, виваженості… Напевне, кожна людина має своє уявлення про цю нелегку, кропітку та , часом, і невдячну працю.Але я точно знаю, що  скільки існуватиме людство, стільки ж часу буде існувати і професія вчителя.

     Професія вчителя - багатогранна. Вчитель і наставник, і актор, і лікар, і будівельник, і …і проста людина зі своїми радощами та турботами.
Чесно кажучи, я з дитинства була впевнена, що буду учителем. І цим я завдячую своїм шкільним наставникам, які намагалися зробити все можливе для того, щоб якнайбільше випустити у світ справжніх людей.

     І ось уже як одна мить пролетіли мої шкільні роки навчання… Я розпочинала свою нелегку життєву стежину. А першу освіту – вчителя української мови та літератури, я здобула в Кіровоградському державному інституті імені В.К.Винниченка. Навчаючись у цьому вузі я завжди згадувала слова своїх учителів: «Ніколи не опускай рук, якби тобі не було важко. Коли у тебе є справжня мрія, то ти мусиш впевнено йти до неї. Адже відчиняють лише тому, хто стукає…»

Нарешті я  отримала свій перший диплом і роботу вчителя української мови та літератури у новій сільській школі. А сталося це в 1993 році. Прийшовши  1 вересня до Тимошівської  школи, я хвилювалася як ніколи і в той же час розуміла, що не маю права цього показувати оточуючим.
Та все вдалося не відразу. В.О.Сухомлинський зазначав: «Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці. Сталевар через кілька годин радіє з гарячого потоку металу – це вершина його мрії, хлібороб через кілька місяців милується колосками ячмінного зерна, вирощеного в полі… А вчителеві треба пропрацювати роки і роки, щоб побачити те, що ти замислив; ні в кого так часто не гостює почуття незадоволення, як у вчителя… ».

Справжній педагог не повинен ніколи зупинятися  на досягнутому. Тому  вирішила продовжити навчання на Київських державних курсах іноземних мов, які закінчила в 1999 році.
  Як відомо, учительська професія поєднує в собі дві спеціальності: предметника  і педагога – вихователя.
Так склалася доля, що переступивши поріг  Тимошівської школи, мене одразу призначили класним керівником 11 класу. Саме тоді я зрозуміла, як складно бути справжнім учителем та другом і порадником для своїх вихованців. Це були роки пошуків, роздумів, розчарувань, коливань, відкриттів, які перевернули все моє життя. Адже, школа –це найдивніша країна, де кожен день не схожий не попередній, де кожна мить – це пошук чогось нового, цікавого, де немає часу нудьгувати, сваритися і витрачати час на порожнє, де кожен учень – це будівельник майбутнього, а значить всі жителі цієї країни відповідають за майбутнє. Де весь  час треба квапитися стати цікавим для людей, що оточують тебе. Я розумію, що потрібно  залишатися цікавим завжди, дарувати тим, хто оточує тебе, свою енергію, знання, уміння.

Існує проста істина: щоб бути справжнім учителем, потрібно любити те, чого навчаєш, і тих, кого навчаєш. Їх треба знати. Поважати і довіряти. Берегти «собори дитячих душ».

Вчитель допомагає своїм вихованцям, направляє на шлях, підтримує у хвилини тривоги і розпачу, випускає у великий світ.

Кожен вчитель шукає сьогодні такі стежки до душ дітей, щоб завоювати у них довір’я і викликати інтерес до самого простого процесу оволодіння знаннями і виховання у собі найкращих людських рис.

 Сьогодні я класний керівник 9 класу,  і, крокуючи по дорозі педагогічного пошуку, розумію, що маю багато чого зробити. Необхідно вдосконалювати свої знання з педагогіки , треба освоювати новітні програми і технології, вивчати методичну літературу. У цьому вирі педагогічної діяльності важливо не схибити, не загубити жодної дитячої душі, тому я не маю жодного права зупинятися на досягнутому. Я повинна рухатися вперед, повинна вчитися, розвиватися, вдосконалювати свою педагогічну майстерність. І я вчуся. Вчуся весь час і розумію, що вчительська праця дуже цінна, клопітка, виснажлива. Але професія вчителя вічна, її ніхто не зможе замінити. Адже саме вчитель сіє те перше зернятко знань в дитини, яка в майбутньому стане Людиною. Він буде завжди пам’ятати того, хто посіяв зернятка знань в його людській душі і свідомості.
Свого часу Платон сказав: «Майстрами не народжуються, ними стають». І я наполегливо йду до цієї мети, адже обрана мною професія – це щоденне навчання. Тільки так я набуду компетентності, досягну вершин педагогічної діяльності і матиму змогу формувати учня не як носія компетентностей, а, передовсім, як людину.

І на завершення хочу сказати, що хороший учитель той, хто любить те, чому вчить і тих, кого вчить.